мої три погибелі

мої три погибелі,
розуму мого,
мої три святині яким я моливсь,
я знав, що не був і не буду ніколи,
так, як чекали вони моїх сліз,
мої три ікони, яким я довірив,
те все, що у серці так довго беріг,
не знехтували Ні, не зрозуміли!
і я під доли , до ніг їх приліг!
мої три веселки, що сяяли святом,
мої майористі весняні дива.
не зрадили Ні! Світили трикляті!
а очі не бачили світла та скла.
що серце розрізало,
й душу порвало,
на розум зіславшись і те що, не час,
мої три ікони, мене затоптали,
топтали в багно і топтали не раз!
Що перша святая й безлика надія,
прокинувшись зранку й до вечора згас,
що друга безмовна довіра до дії,
і третя проклята любов та екстаз,
мої три ікони, мої три погибелі,
єдине багаство що мав повсякчас,
і нехай розгадають мене всі мислителі,
багатший за світ, і довший за час!
я вірний, омріяний сліпий та закоханий,
я зламаний знову, але піднімусь,
мої три ікони, я ними обмолений,
я всіх переможу і кругом я прорвусь!