Narinoshka
25 Dec 2015 19:39
Інтуїція та фантазія
Різні професії вимагають від людини певних вольових зусиль, розумового та психічного напруження. А творча справа майже повністю залежить від рівня інтелекту та стану психічної сфери людини.
Коли починаєш міркувати над творчістю, в першу чергу виділяють прояви духовного життя – інтуїцію та фантазію.
Інтуїцією вважають «містичне» шосте почуття, яке притаманне тільки деяким індивідам. Різні мислителі по–різному трактували це поняття, синтезуючи його з розумовою або чуттєвою сферою чи примирюючи обидві.
Декарт пов’язував інтуїцію з діяльністю «ясного» розуму. Гегель вів мову про безпосереднє чи опосередковане знання. А.Бергсон розглядав інтуїцію, її естетичну форму, як головний інструмент пізнання навколишнього світу.
Російський філософ С.Франк вводить поняття «інтуїція всеєдності», тим самим наділяючи інтуїцію здатністю сприяти об'єднанню людських душ, вважає, що інтуїція допомагає позбутися жаху перед небуттям, відкриває людському духу нові обрії для вияву творчості та самобутності.
Але найпоширеніше визначення поняття «інтуїція» є чуттєво–інтелектуальна здатність людини осягати істину.
Інтуїція ніяк не пов’язана з відчуттями тварин. Все набуті ознаки інтуїції набувають довершеності за допомогою розуму. Для штучного інтелекту інтуїція не характерна, так як остання залучає й сферу почуттів.
Хоча інтуїція не суперечить понятійному мисленню, а, навпаки, щільно пов’язана з ним, учені, досліджуючи феномен, роблять зауваження. «Логіка та інтуїція, логічне та інтуїтивне мислення здаються нам різними передусім за своїм обсягом, – пише Л Левчук. – Інтуїція – надзвичайно ущільнений акт мислення, при якому випадають деякі ланки, обов’язкові для логічного мислення».
Про роль здогаду–інтуїції у письменницькій праці Павло Загребельний в інтерв’ю газеті «Вечірній Київ», відповідаючи на запитання про його самопочуття у 80 років, висловився приблизно так:
«Я можу відповісти так, що почуваюся, як самурай на вершині священної гори Фудзі. Чесно – я ніколи не був на горі Фудзі й не маю уявлення, що почуває самурай, опинившись там, але можу здогадуватися. Тому що здогад – це основа літератури. Письменник про все здогадується. Тільки тоді він письменник. Коли ж він позбавлений цієї властивості, то він не може бути письменником».
Водночас інтуїтивна здібність значною мірою спричиняє такі особливості людської натури, що часом можуть сприйматися як слабкість, непередбачуваність, неадекватність, непослідовність вчинків... Це зумовлено тим, що інтуїція стимулює процес імпровізації, яка допомагає ухвалювати несподівані рішення, знаходити вихід зі скрутного становища, виживати за неймовірних обставин. Саме інтуїція утворює один із рушійних важелів творчого процесу і, на думку багатьох дослідників, саме вона має первинне значення.
Можливості завжди забарвленні людською індивідуальністю, тому вони надають творчому пошуку оригінальності, неповторності.
Фантазія, або її ще називають уява, також є одним її найменш досліджених феноменів людської свідомості. Мабуть, немає жодної галузі творчої діяльності, яка б не підживлювалася фантазією. Творча фантазія (та яка створює життя, а не руйнує чи спотворює реалії) передбачає здатність підноситися над буденністю життя, розширювати межі людської свідомості..
Якщо інтуїція схильна до сфери душевних емоцій, то фантазія – до сфери інтелектуальних можливостей людини. Фантазія щось на кшталт містка, який з’єднує наш буденний світ зі світом, який ми створюємо, який стає реальним в наших мріях, передбаченнях снах...
Фантазія у поєднані з інтуїцією – рушійна сила в творчості будь–якої особистості.
Будь–який фах виробляє в людини специфічні навички, тип мислення та сприйняття навколишнього світу. Скажімо, математик, побачивши стадо індиків, насамперед прикине, скільки їх; художник же особливу увагу зверне які вони, які, наприклад, відтінки їхнього оперення. У роботі автора та редактора інтуїція та фантазія проявляються найяскравіше, в порівнянні з іншою трудовою діяльністю. Мають (або, принаймні, повинні б мати) свої професійні навички і журналісти. Ця потреба випливає зі специфіки їхньої професії. Суть цих навичок визначається журналістським сприйняттям (баченням) навколишнього світу, виробленням особливого типу мислення, властивого саме журналістському фахові. Вони зводяться до наступного:
Бути своїм серед чужих. Журналіст – людина публічна. Він мусить перебувати в епіцентрі подій, у гущі людей. Особливо це стосується репортерської та кореспондентської праці, хоча особисті враження завжди знадобляться фахівцям інших журналістських спеціалізацій. Дуже важливо не тільки опинитися в потрібний час у потрібному місці, а й зуміти стовідсотково використати ситуацію, зуміти знайти спільну мову з учасниками подій, поставити себе так, ніби ви є таким же учасником, розговорити потрібних осіб. Треба навіть серед людей, чиї думки і позиції не поділяє журналіст, почуватися своїм. Надзвичайно важливо вміти не розгубитися в найскладнішій ситуації, ризикнути при потребі, блискавично приймати рішення. Тільки тоді можна розраховувати на успіх.
Професія редактора не менш складна і відповідальна, ніж інші професії сфери «Журналісти, редактори, поліграфісти». Адже Редактор повинен відмінно знати не тільки теорію своєї роботи, але і бути чудовим практиком.
Редактор вичитує, виправляє, переписує творіння відомих (і не дуже) журналістів. Дає завдання "акулам пера", вирішує, які теми варто освітити в газеті, на телебаченні, радіо. Його завдання – зробити видання або телерадіопередачу яскравим, цікавим і популярним.
На що ще варто звернути увагу, – відчуття мови на інстинктивному рівні, не за підручниками. Водночас це відчуття має поєднуватися з розвиненим логічним мисленням, адже редакторові мало зрозуміти помилку або ваду тексту, потрібно ще й пояснити авторові свої виправлення і логічно їх аргументувати.
Дуже добре, якщо редактор і сам схильний до літературної або журналістської творчості – йому легше буде порозумітися з автором. І, звичайно ж, редактор повинен багато читати, по–справжньому цікавитися літературою.
Від імпульсів натхнення, інтуїції, осяяння, які отримує автор, залежить така художня риса твору, як його єдність і неповторність. Це передовсім залежить від стильової індивідуальності творця, що чи не найбільше цінується в естетиці. Індивідуальність – це несхожість з іншими творами з одного і того ж самого роду чи класу.
Редактор, читаючи авторський оригінал, має у своїй уяві відтворити той світ, який створив автор, а також має стати частиною того світу на одному рівні з автором.
В обов’язки редактора входить перше читання авторського оригіналу, коли він у своїй уяві вимальовує перебіг подій, які будуть відбуватися надалі, в залежності від того чи прийме він авторський оригінал у роботу, чи ні. Також редактор уважно вивчає, під час того ж першого читання, тему, яку порушив автор, і на дещо інтуїтивному рівні, знаючи те, чим цікавиться більшість кола споживачів їхньої продукції (він просто не може не знати, що є популярним, а що – ні), може передбачити як суспільство сприйме цей твір.
Редактор у будь–якому випадку удосконалює авторський оригінал, але якщо особа висококваліфікована, то вона вносить свій вклад в покращення рукопису і збагачення його образів, не пошкоджуючи основній зміст та думку, яка читається між рядків.
До того ж редактор, під час редагування має стати з автором одним цілим. Мислити і діяти їм потрібно в тандемі, для того щоб їхня співпраця була найефективнішою. Спільна робота з автором допомагає редактору зрозуміти спосіб мислення автора, його манери написання, визначити підхід, за допомогою якого можна конструктивно критикувати автора, не завдаючи при цьому шкоди співпраці.
Якщо інтуїція та фантазія добре розвинені у редактора, то з такою особистістю легше співпрацювати, знаходити спільні рішення, прислухатися до рекомендацій висококваліфікованого спеціаліста. До того ж такий редактор швидше просувається кар’єрними сходинками та отримує більшу заробітну платню (тут не можливо обійтися без матеріальної сторони) і відповідальності у такої особи більше.
Спеціаліст який мислить нестандартно, висловлює принципово нові ідеї та способи їх реалізації, відмовляється від стереотипів, не боїться ризикувати, досягає більшого успіху у своїй професії, ніж той, хто працює за певним шаблоном.
Коли починаєш міркувати над творчістю, в першу чергу виділяють прояви духовного життя – інтуїцію та фантазію.
Інтуїцією вважають «містичне» шосте почуття, яке притаманне тільки деяким індивідам. Різні мислителі по–різному трактували це поняття, синтезуючи його з розумовою або чуттєвою сферою чи примирюючи обидві.
Декарт пов’язував інтуїцію з діяльністю «ясного» розуму. Гегель вів мову про безпосереднє чи опосередковане знання. А.Бергсон розглядав інтуїцію, її естетичну форму, як головний інструмент пізнання навколишнього світу.
Російський філософ С.Франк вводить поняття «інтуїція всеєдності», тим самим наділяючи інтуїцію здатністю сприяти об'єднанню людських душ, вважає, що інтуїція допомагає позбутися жаху перед небуттям, відкриває людському духу нові обрії для вияву творчості та самобутності.
Але найпоширеніше визначення поняття «інтуїція» є чуттєво–інтелектуальна здатність людини осягати істину.
Інтуїція ніяк не пов’язана з відчуттями тварин. Все набуті ознаки інтуїції набувають довершеності за допомогою розуму. Для штучного інтелекту інтуїція не характерна, так як остання залучає й сферу почуттів.
Хоча інтуїція не суперечить понятійному мисленню, а, навпаки, щільно пов’язана з ним, учені, досліджуючи феномен, роблять зауваження. «Логіка та інтуїція, логічне та інтуїтивне мислення здаються нам різними передусім за своїм обсягом, – пише Л Левчук. – Інтуїція – надзвичайно ущільнений акт мислення, при якому випадають деякі ланки, обов’язкові для логічного мислення».
Про роль здогаду–інтуїції у письменницькій праці Павло Загребельний в інтерв’ю газеті «Вечірній Київ», відповідаючи на запитання про його самопочуття у 80 років, висловився приблизно так:
«Я можу відповісти так, що почуваюся, як самурай на вершині священної гори Фудзі. Чесно – я ніколи не був на горі Фудзі й не маю уявлення, що почуває самурай, опинившись там, але можу здогадуватися. Тому що здогад – це основа літератури. Письменник про все здогадується. Тільки тоді він письменник. Коли ж він позбавлений цієї властивості, то він не може бути письменником».
Водночас інтуїтивна здібність значною мірою спричиняє такі особливості людської натури, що часом можуть сприйматися як слабкість, непередбачуваність, неадекватність, непослідовність вчинків... Це зумовлено тим, що інтуїція стимулює процес імпровізації, яка допомагає ухвалювати несподівані рішення, знаходити вихід зі скрутного становища, виживати за неймовірних обставин. Саме інтуїція утворює один із рушійних важелів творчого процесу і, на думку багатьох дослідників, саме вона має первинне значення.
Можливості завжди забарвленні людською індивідуальністю, тому вони надають творчому пошуку оригінальності, неповторності.
Фантазія, або її ще називають уява, також є одним її найменш досліджених феноменів людської свідомості. Мабуть, немає жодної галузі творчої діяльності, яка б не підживлювалася фантазією. Творча фантазія (та яка створює життя, а не руйнує чи спотворює реалії) передбачає здатність підноситися над буденністю життя, розширювати межі людської свідомості..
Якщо інтуїція схильна до сфери душевних емоцій, то фантазія – до сфери інтелектуальних можливостей людини. Фантазія щось на кшталт містка, який з’єднує наш буденний світ зі світом, який ми створюємо, який стає реальним в наших мріях, передбаченнях снах...
Фантазія у поєднані з інтуїцією – рушійна сила в творчості будь–якої особистості.
Будь–який фах виробляє в людини специфічні навички, тип мислення та сприйняття навколишнього світу. Скажімо, математик, побачивши стадо індиків, насамперед прикине, скільки їх; художник же особливу увагу зверне які вони, які, наприклад, відтінки їхнього оперення. У роботі автора та редактора інтуїція та фантазія проявляються найяскравіше, в порівнянні з іншою трудовою діяльністю. Мають (або, принаймні, повинні б мати) свої професійні навички і журналісти. Ця потреба випливає зі специфіки їхньої професії. Суть цих навичок визначається журналістським сприйняттям (баченням) навколишнього світу, виробленням особливого типу мислення, властивого саме журналістському фахові. Вони зводяться до наступного:
Бути своїм серед чужих. Журналіст – людина публічна. Він мусить перебувати в епіцентрі подій, у гущі людей. Особливо це стосується репортерської та кореспондентської праці, хоча особисті враження завжди знадобляться фахівцям інших журналістських спеціалізацій. Дуже важливо не тільки опинитися в потрібний час у потрібному місці, а й зуміти стовідсотково використати ситуацію, зуміти знайти спільну мову з учасниками подій, поставити себе так, ніби ви є таким же учасником, розговорити потрібних осіб. Треба навіть серед людей, чиї думки і позиції не поділяє журналіст, почуватися своїм. Надзвичайно важливо вміти не розгубитися в найскладнішій ситуації, ризикнути при потребі, блискавично приймати рішення. Тільки тоді можна розраховувати на успіх.
Професія редактора не менш складна і відповідальна, ніж інші професії сфери «Журналісти, редактори, поліграфісти». Адже Редактор повинен відмінно знати не тільки теорію своєї роботи, але і бути чудовим практиком.
Редактор вичитує, виправляє, переписує творіння відомих (і не дуже) журналістів. Дає завдання "акулам пера", вирішує, які теми варто освітити в газеті, на телебаченні, радіо. Його завдання – зробити видання або телерадіопередачу яскравим, цікавим і популярним.
На що ще варто звернути увагу, – відчуття мови на інстинктивному рівні, не за підручниками. Водночас це відчуття має поєднуватися з розвиненим логічним мисленням, адже редакторові мало зрозуміти помилку або ваду тексту, потрібно ще й пояснити авторові свої виправлення і логічно їх аргументувати.
Дуже добре, якщо редактор і сам схильний до літературної або журналістської творчості – йому легше буде порозумітися з автором. І, звичайно ж, редактор повинен багато читати, по–справжньому цікавитися літературою.
Від імпульсів натхнення, інтуїції, осяяння, які отримує автор, залежить така художня риса твору, як його єдність і неповторність. Це передовсім залежить від стильової індивідуальності творця, що чи не найбільше цінується в естетиці. Індивідуальність – це несхожість з іншими творами з одного і того ж самого роду чи класу.
Редактор, читаючи авторський оригінал, має у своїй уяві відтворити той світ, який створив автор, а також має стати частиною того світу на одному рівні з автором.
В обов’язки редактора входить перше читання авторського оригіналу, коли він у своїй уяві вимальовує перебіг подій, які будуть відбуватися надалі, в залежності від того чи прийме він авторський оригінал у роботу, чи ні. Також редактор уважно вивчає, під час того ж першого читання, тему, яку порушив автор, і на дещо інтуїтивному рівні, знаючи те, чим цікавиться більшість кола споживачів їхньої продукції (він просто не може не знати, що є популярним, а що – ні), може передбачити як суспільство сприйме цей твір.
Редактор у будь–якому випадку удосконалює авторський оригінал, але якщо особа висококваліфікована, то вона вносить свій вклад в покращення рукопису і збагачення його образів, не пошкоджуючи основній зміст та думку, яка читається між рядків.
До того ж редактор, під час редагування має стати з автором одним цілим. Мислити і діяти їм потрібно в тандемі, для того щоб їхня співпраця була найефективнішою. Спільна робота з автором допомагає редактору зрозуміти спосіб мислення автора, його манери написання, визначити підхід, за допомогою якого можна конструктивно критикувати автора, не завдаючи при цьому шкоди співпраці.
Якщо інтуїція та фантазія добре розвинені у редактора, то з такою особистістю легше співпрацювати, знаходити спільні рішення, прислухатися до рекомендацій висококваліфікованого спеціаліста. До того ж такий редактор швидше просувається кар’єрними сходинками та отримує більшу заробітну платню (тут не можливо обійтися без матеріальної сторони) і відповідальності у такої особи більше.
Спеціаліст який мислить нестандартно, висловлює принципово нові ідеї та способи їх реалізації, відмовляється від стереотипів, не боїться ризикувати, досягає більшого успіху у своїй професії, ніж той, хто працює за певним шаблоном.
Comments
No comments yet. Post your comment first!