Історія однієї людини.

За словами Льва Толстого, кожна нещасна сім’я - нещасна по-своєму. Воно, ніби, й насправді так. Проте все залежить від нашого відношення до речей, які трапляються на життєвому шляху. Ти просто вчишся з цим жити, і живеш, допоки тобі живеться. Так, як, наприклад, 86-річна Анна-Марія. Дивлячись на її приклад розумієш, що до будь-якого нещастя в житті можна звикнути, пристосуватися, так би мовити. Вона – одна з тих незламних жінок, котрі, не дивлячись ні на що, пройшли свій життєвий шлях із невмирущою вірою, надією. Вона прийняла те, що їй судилося, і щиросердечно була вдячна за все своїй долі.

Анна-Марія Мільх була народжена 1929-го року в одному із найпівнічніших міст Німеччини – Фленсбурзі. Її батьки були досить заможними людьми,  проте вони трагічно загинули, коли дівчинці виповнилося 9-ть. Після смерті батьків, Анну доглядала двоюрідна тітка, в якої вже було четверо власних дітей. Тітка Софі справді любила дівчинку, проте коли в неї народилося ще двійко власних, змушена була віддати Анну до притулку. Той період свого життя Анна-Марія ніколи не згадувала, очевидно в притулку відбувалися речі, які вона воліла б назавжди стерти зі своєї пам’яті. Коли дівчинці виповнилося 16 років, вона почала продавати квіти на вулицях Фленсбурга. Так Анна і познайомилась з коханням всього свого життя – заможним містером Еркертом, який майстерно заморочив наївній дівчині голову, і використав її. Не дивлячись на те, що Еркерт залишив її з новонародженим дитям на вулиці і зник, Анна свято вірила в щирість його почуттів до неї.

В той момент її життя набуло сенсу, адже на руках - син, якому хотілося подарувати весь світ, або хоча б його маленьку частинку. Анна-Марія зняла невеличку кімнатку над пивним баром у кримінальному районі міста, бо на інше житло не вистачало коштів. Працювала на трьох постійних роботах, і підробляла, коли була така можливість. Здебільшого – прибиральницею. Маленького Руді доводилося залишати на догляд сусідки - офіціантки з того самого пивного бару, за що Анні-Марії доводилося віддавати немалу частину всього свого заробітку. Сина вона бачила лише з 4 до 9 ранку, коли він міцно спав, адже весь інший час проводила на роботах.

Руді зростав, зовсім не знаючи своєї матері. Він був надзвичайно тихою і сором’язливою дитиною. Один день перевернув їхнє життя назавжди - мати була розгубленою та розбитою, коли в 24 роки її сина довічно заарештували за серійне вбивство. З того дня минуло немало часу - вже 45 років. Вже 45 років Анна-Марія працює у в’язниці, де відбуває покарання її син. Вже 45 років кожного дня вона носить ув’язненим обіди, щоб хоч так бачитися зі своїм сином, який надалі залишається сенсом всього її життя.